Практичний психолог

Михайлів Ольга Володимирівна

Педагогічне кредо:

Найкращий спосіб зробити дитину хорошою - це зробити її щасливою.

Оскар Уайльд.

Діяльність психологічної служби спрямована на вирішення таких завдань:

- Психологічний супровід дітей раннього віку (1-3 роки);
- Просвітницька робота (просвіта вихователів і батьків з метою підвищення їх психологічного рівня знань);
- Профілактика дезадаптації новоприбулих дітей;
- Розвиток позитивних якостей дітей дошкільного віку;
- Робота з обдарованими дітьми;
- Психологічна підготовка дітей до школи;
- Розвиток когнітивної, пізнавальної, емоційної сфер дошкільників.

Основна мета роботи психологічної служби:
-Створення оптимальних умов для повноцінного розвитку дитини,збереження її психічного здоров ’я, розвитку творчого потенціалу дітей.
-Створення психоемоційного комфорту всіх учасників навчально-виховного процесу.

АДАПТАЦІЯ ДО ДИТЯЧОГО САДКА

Період адаптації – важливий час для малюка та його батьків.Тривалість адаптації дитини – є суто індивідуальною, але в середньому вона складає 1 місяць, адже прихід дитини в дитячий садок це певний екзамен - дитина вперше за своє маленьке життя приходить у великий, незнайомий світ – і перша його сходинка дитячий садок.. В період адаптації можливі хвороби дитини – особливо тієї, що важко звикає до нових умов зросте, оскільки під впливом емоційної напруги змінюються захисні сили організму послаблюється імунітет.

Отже загальне завдання і персоналу днз, і сім’ї (в першу чергу)– допомогти дитині ввійти в життя дитячого колективу, максимально зменшивши негативні процеси під час адаптації. Для цього потрібна підготовча робота в сім’ї:

1. Необхідно максимально наблизити домашній режим до розпорядку дня в дитячому садку. Важливо впорядкувати години сну, харчування, перебування на вулиці.

2. При проведенні режимних процедур стимулювати і розвивати дитячу самостійність (самостійно їсти, пити з чашки, користуватись туалетом, закріплювати навички одягання та ін).

3. Про прийом  до дитячого садка говорити з дитиною як про радісну подію. Говорити дитині, що їй буде добре і дитячому садку – її чекають добрі вихователі, радісні діти, іграшки.

4. В присутності малюка слід утриматись від висловлювання своїх переживань з приводу того, чи зможе малюк спокійно покинути дім, як його будуть там доглядати. (тривога батьків легко передається дітям).

5. Щоб розвіяти сумнів та хвилювання дитини, слід попередньо відвідати групу.

6. Краще привести малюка коли діти гуляють.

У перші дні перебування дитини її слід забирати додому вже через 1-1,5 години. Поступово, по мірі звикання, збільшується тривалість перебування дитини в групі що сприятиме скорішій адаптації малюка.

7 . Розширення кола близьких людей, які приводять дитину до ДНЗ: не тільки мама і тато, а й бабуся, дідусь, тітка, брат та інші, ці люди не такі значимі для дитини, як мама, тому прощання може бути не таким важким.

ЯК ВИХОВАТИ САМОСТІЙНІСТЬ У ДІТЕЙ

Усі батьки прагнуть виховати свою дитину самостійною, мріють, щоб вона з малечку допомагала їм. Та не завжди вдається привчити дитя до самообслуговування, до посильної праці, оскільки батькам часто не вистачає терпіння навчити, зачекати, поки закріпляться навички та уміння. А потім дорослі дивуються, що дитина не самостійна, не вміє нічого робити, не допомагає. Отже, ці важливі для подальшого життя якості потрібно формувати з раннього дитинства.

Нас примушує щось робити свідомий намір, мета, наша воля. Тому працювати треба над формуванням не лише умінь, а і свідомого бажання досягти свого, допомагати, робити приємність іншим. Найбільш дієвим механізмом створення таких поведінкових реакцій у дитинстві є імітація.

Воля теж починає формуватися з перших хвилин життя , коли малюк має зробити певні зусилля, щоб отримати бажане, наприклад, дотягтись до материнських грудей. Тому не варто " бігти попереду паровоза ", догоджаючи маленькій дитині . 

Часто батьки не дають розвиватися далі цій волі, адже дорослим легше швидко одягнути дитину, ніж чикати, поки вона сама пів години одягатиметься . Тому батьки через брак часу чи терпіння втрачають найсприятливіший період для формування навичок самостійності, який у психології називають "кризою трьох років", або кризою "я сам".

Вони не заохочують природне бажання робити все самостійно. Більш активні діти відстоюють цю свою установку, потрапляючи в розряд"непослухів", а більш пасивні("зручні» для батьків) повністю підкоряються їх волі, щоб і дорослими не піднятися до відповідальності за своє життя та за свої досягнення в ньому.

Якщо маленька дитина хоче допомогти, треба дозволити їй, наприклад, помити посуд чи зібрати сміття , витерти за собою розлите молоко. Навіть якщо вона щось розіб’є чи буде робити повільно, треба заохочувати спроби. Тоді поволі такі дії, така модель поведінки входить у звичку. Але якщо відмовити дитині у її прагненні до самостійності, то втрачається головне - дорогоцінний час.

Згодом однаково доведеться ставити дитину перед фактом , що вона має виконувати якусь домашню роботу, допомагати батькам. Навіть якщо в дитини тепер немає бажання це робити, її слід терпляче привчати, наприклад розповідаючи історії про те, як це вміння виручило вас свого часу.

У психологів, звісно, є уявлення про те, що повинна вміти дитина в тому чи іншому віці , які навички повинна опанувати. Приміром , з трирічного віку вона має сама одягатися, у 7 років - уміти самостійно розігріти їжу та самостійно пообідати, самостійно скласти портфель, розпоряджатися кишеньковими грошима тощо.

Спонукати до самостійності можна різними способами, зокрема ввести дитину в колектив. Наприклад, відпровадити в гості чи в якесь інше середовище, де вона буде змушена самостійно себе обслуговувати. Тим часом, батьки ніби і не примушують щось робити, але дитина під тиском середовища і обставин змушена вчитися життєвим навичкам. Самі вони не з'являться і не розвинуться-батьки для цього мають активно організувати простір дитини, регулярно займатися її вихованням. Адже воля дитини формується під впливом дорослого. Тому правильно буде витрачати більше часу, але почистити картоплю чи помити чашки разом з дитиною, а не робити це замість неї.

Нині дедалі складніше сформувати навички наполегливості, працьовитості та самостійності, бо людина, захищена цивілізацією, усе менше наражає себе та своїх дітей на непохитні вимоги природи на зразок "не побігаєш - не пообідаєш". Та батьки мають усвідомити, що функціональні навички дитини - це крок до її впевненості в собі.

Взаємини дитини з однолітками

( Психологічні рекомендації вихователям)

1.Оскільки дитина діє  за прикладом  людей, які її оточують,то на перше місце виходять добрі взаємини між батьками  й  педагогами,з якими спілкується дитина.

2. Намагайтеся в дитячому  колективі створити  таку атмосферу, яка б не обмежувала дій дитини (уникайте неаргументованих висловів:„Так не можна ” (чому? ), « Так не гарно» (чому?). Проведіть із дітьми бесіду про те, до яких стосунків з однолітками у групі вони прагнуть.

3.Ефективним методом подолання байдужості дитини та  неприязного ставлення до однолітків є організація театралізованої діяльності (інсценізація добре  знайомих та улюблених казок).

4. Змістовим  матеріалом  для ігор - демонстрацій  та інсценувань можуть бут не тільки казки, а й спеціально створені вихователями  оповідання, в яких  ідеться про виникнення якогось непорозуміння чи конфліктної ситуації.

5. Доцільно для налагодження контактів серед дітей використовувати моделювання ситуацій спілкування на  комбінованих  заняттях із мовленнєвих та продуктивно – творчих видів діяльності.

6. Час від часу вихователеві вато вдаватися до бесіди – аналізу, бесіди – узагальнення, аби  показати переваги позитивних  вчинків та формування у дітей гуманних взаємин.

7. Доцільно, порадившись із  дітьми, встановити добрі традиції у  групі, наприклад,зустрічати одне одного усмішками, веселими репліками. Це також  сприятиме покращенню стосунків.

8.Одним із засобів формування  позитивних взаємин є здійснення особистісно зорієнтованого підходу у виховані, який базується на самоповазі дитини, наданні їй  права на вільний вибір партнера, дій, способу спілкування.

9.Створюйте  умови, що сприяють встановлення та розвитку дружніх,приязних стосунків між дітьми. Проводьте ігри, аби  зняти у них  напруження, це їм змогу виявити здатність до співпереживання.

10. Визначте дітей, які схильні усамітнюватися. Спонукайте інших дітей запрошувати  їх до спільних ігор.

11. Обговорюйте  негативні  вчинки , не зачіпаючи  гідності дитини (скажімо, на прикладах  персонажів художніх творів).

Психолог Михайлів О.В.